Волк и Журавль

Волк и Журавль

 

Что волки жадны, всякий знает:

Волк, евши, никогда

Костей не разбирает.

Зато на одного из них пришла беда:

Он костью чуть не подавился.

Не может Волк ни охнуть, ни вздохнуть;

Пришло хоть ноги протянуть!

По счастью, близко тут Журавль случился.

Вот, кой-как знаками стал Волк его манить,

И просит горю пособить.

Журавль свой нос по шею

Засунул к Волку в пасть, и с трудностью большею

Кость вытащил, и стал за труд просить.

«Ты шутишь!»  зверь вскричал коварный:

«Тебе за труд? Ах ты, неблагодарный!

А это ничего, что свой ты долгий нос

И с глупой головой из горла цел унёс!

Поди ж, приятель, убирайся,

Да берегись: вперёд ты мне не попадайся».

Вовк і Журавель

 

Про вовчу жадність всякий знає,

Бо Вовк під час їди

Кісток не залишає.

Та з них один зазнав біди:

Він кісткою чуть не  вдавився.

Не може Вовк ні охнуть, ні зітхнуть;

Прийшлось хоч ноги простягнуть!

Та Журавель, на щастя, приблудився.

Отож-бо Вовк став знаками його манить,

В біді благає пособить.

І той свій дзьоб аж з головою

Встромив у пельку і з великою бідою

Дістав ту кістку й ну за  труд просить.

— Жартуєш! — звір роззявив пащу.—

Тобі за труд? Невдячне ти ледащо!

Як бачу я, тобі замало ще того,

Що дзьоба довгого ти витягнув свого!

То ж геть, голубчик, звідси забирайся,

Та стережись: на очі більш не попадайся!

 

Переклад Петра Сліпчука



Реклама

Недавние Посты

Реклама

Комментарии закрыты.