Плотичка

Плотичка

 

Хоть я и не пророк,

Но, видя мотылька, что он вкруг свечки вьётся,

Пророчество почти всегда мне удаётся:

Что крылышки сожжёт мой мотылёк.

Вот, милый друг, тебе сравненье и урок:

Он и для взрослого хорош и для ребёнка.

Ужли вся басня тут?  ты спросишь; погоди,

Нет, это только побасёнка,

А басня будет впереди,

И к ней я наперёд скажу нравоученье.

Вот вижу новое в глазах твоих сомненье:

Сначала краткости, теперь уж ты

Боишься длинноты.

Что ж делать, милый друг: возьми терпенье!

Я сам того ж боюсь.

Но как же быть? Теперь я старе становлюсь:

Погода к осени дождливей,

А люди к старости болтливей.

Но чтобы дела мне не выпустить из глаз,

То выслушай: слыхал я много раз,

Что лёгкие проступки ставя в малость,

В них извинить себя хотят

И говорят:

За что винить тут? это шалость;

Но эта шалость нам к паденью первый шаг:

Она становится привычкой, после – страстью,

И, увлекая нас в порок с гигантской властью,

Нам не даёт опомниться никак.

Чтобы тебе живей представить,

Как на себя надеянность вредна,

Позволь мне басенкой себя ты позабавить;

Теперь из-под пера сама идёт она,

И может с пользою тебя наставить.

 

Не помню у какой реки,

Злодеи царства водяного,

Приют имели рыбаки.

В воде, поблизости у берега крутого,

Плотичка резвая жила.

Проворна и притом лукава,

Не боязливого была Плотичка нрава:

Вкруг удочек она вертелась, как юла,

И часто с ней рыбак свой промысл клял с досады.

Когда за пожданье он, в чаянье награды,

Закинет уду, глаз не сводит с поплавка;

Вот, думает, взяла! в нём сердце встрепенётся;

Взмахнёт он удой: глядь, крючок без червяка;

Плутовка, кажется, над рыбаком смеётся,

Сорвёт приманку, увернётся,

И, хоть ты что, обманет рыбака.

«Послушай»,  говорит другая ей Плотица:

«Не сдобровать тебе, сестрица!

Иль мало места здесь в воде,

Что ты всегда вкруг удочек вертишься?

Боюсь я: скоро ты с рекой у нас простишься.

Чем ближе к удочкам, тем ближе и к беде.

Сегодня удалось, а завтра – кто порука?»

Но глупым, что глухим разумные слова.

«Вот»,  говорит моя Плотва:

«Ведь я не близорука!

Хоть хитры рыбаки, но страх пустой ты брось:

Я вижу хитрость их насквозь.

Вот видишь уду! Вон закинута другая!

Ах вот ещё, ещё! Смотри же, дорогая,

Как хитрецов я проведу!»

И к удочкам стрелой пустилась:

Рванула с той, с другой, на третьей зацепилась,

И, ах, попалася в беду!

Тут поздно, бедная, узнала,

Что лучше бы бежать опасности сначала.

Пліточка 

 

Хоч я і не пророк,

Та як метелика, що біля свічки в’ється,

Побачу, то мені пророцтво удається:

Обпалить крильця він в найближчий строк.

Це приклад, друже мій, для тебе і урок:

Усім би згадувать про нього хоч і зрідка.

Невже вся байка тут? — спитаєш; відповім:

Ні, це ще тільки приповідка,

А байка буде вслід за цим,

І я мораль її заздалегідь розкрию.

Та сумнів твій новий я добре розумію:

Боявсь короткості, тепер же ти

Боїшся довготи.

Що ж, друже, потерпи і май надію!

Хоча не потаю,

Що я на старості базікалом стаю;

Густішають на осінь тучі,

А сиві люди — балакучі.

Але щоб не забуть важливих дуже справ,

Ти вислухай: я від людей чував,

Що, забуваючи малі провини,

За них себе прощає всяк

І каже так:

Це ж пустощі, як у дитини!

Та до падіння нас ті пустощі ведуть,

Стають нам звичкою, а далі, крок по кроку,

Зростають пристрасно і тягнуть до пороку,

І ми ступаємо на згубну путь.

Щоб ясно міг ти уявити,

Чим самопевність нам бува страшна,

Дозволь мені себе ти байкою розважить.

Тепер із-під пера сама іде вона,

І може стать в пригоді, як то кажуть.

 

Колись на березі ріки,

Гроза для царства водяного,

Притулок мали рибаки.

В воді, близесенько від берега крутого,

Весела Пліточка жила.

Моторна і на вдачу гриста.

Не боязка була та Пліточка сріблиста:

Круг вудочок вона крутилась, як бджола,

Отож не раз її, а з нею й чисті води.

Рибалка гнівно кляв, бо, ждавши нагороди

За довгий свій терпець, очей від поплавка

Не відриваючи, вже думав: О! береться!

Взялася! — Що ж? Смикнув — гачок без

черв’яка.

Пустунка, річ ясна, із рибака сміється,

Наживку з’їла, далі в’ється,

І, хоч би що, одурить рибака.

«Послухай,- каже їй Краснопірка-сестриця, —

Таке, їй-богу, не годиться!

Чи ж мало є тобі води,

Що ти все крутишся поміж вудками?

Боюсь, що скоро ти розлучишся із нами,

Що ближче до вудок, то ближче до біди.

Чи вийде завтра так, як пощастило вчора?»

Та умовлять дурних — це ж діло-бо пусте!

«Ет! — каже Пліточка на те, —

Чи я ж короткозора?

Хоч хитрі рибаки, але відкинь ти страх!

Читаю все я в їх очах.

Он бачиш вудку? Он і друга там, сестриці!

А он іще, іще! Тепер лише дивіться,

Свою вам спритність доведу!»

І круг вудок заметушилась;

Рвонула там і там, на третій зачепилась

І, ах, потрапила в біду!

Далось запізно їй дізнати,

Що краще б небезпек раніше уникати.

 

Переклад Максима Рильського

Реклама

Недавние Посты

Реклама

Комментарии закрыты.