Пан Коцкий

Пан Коцкий

 

У одного человека был старый кот, который уже не мог и мышей ловить. Вот хозяин его взял да и вывез в лес, думает: «На что он мне сдался, только зря кормить буду, — пусть в лесу живёт». Оставил его, а сам уехал. Как вдруг подходит к коту лисичка и спрашивает его:

— Что ты такое? А он говорит:

— Я — пан Коцкий. Лисичка говорит:

— Будь ты мне мужем, а я тебе буду женой. Он согласился. Ведёт его лисичка в свою хату, — уж так ему угождает: поймает где-нибудь курочку, сама не ест, а ему приносит.

Вот как-то зайчик увидел лисичку да и говорит ей:

— Лисичка-сестричка, приду я к тебе на посиделки.

А она ему:

— Есть у меня теперь пан Коцкий, так он тебя разорвёт!

Заяц рассказал про пана Коцкого волку, медведю, дикому кабану. Сошлись они вместе, стали думать, как бы увидеть пана Коцкого, — да и говорят:

— А приготовим-ка обед!

И принялись судить да, рядить, кому за чем идти. Волк говорит:

— Я пойду за мясом, чтобы было что в борщ положить.

Дикий кабан говорит:

— А я пойду за свеклой и за картошкой. Медведь:

— Я мёду принесу на закуску. Заяц:

— А я капусты.

Вот раздобыли всего, начали обед варить. Как сварили, стали советоваться: кому идти приглашать на обед пана Коцкого?

Медведь говорит:

— Я бежать не смогу, если придётся удирать. Кабан:

— А я тоже неповоротливый. Волк:

— Я стар уже и плохо вижу. Выходит, что только зайчик и может идти.

Побежал заяц к лисьей норе; а тут лисичка выбегает, видит — зайчик стоит на задних лапках возле хатки, да и спрашивает его:

— А чего ты пришёл? Он и говорит:

— Просили волк, медведь, дикий кабан и я прошу, чтобы ты пришла со своим паном Коцким к нам на обед.

А она ему:

— Я с ним приду, но вы спрячьтесь, а не то он вас разорвёт.

Прибегает зайчик назад и рассказывает:

— Прячьтесь, сказала лисичка, а не то он как придёт, так и разорвёт нас!

Они и начали прятаться: медведь лезет на дерево, волк садится за кустом, кабан зарывается в хворост, а зайчик лезет в кусты.

А тут ведёт лисичка своего пана Коцкого. Подводит к столу; он увидел, что на столе много мяса, да и говорит:

— Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!.. А те думают:

«Вот, чёртов сын, ещё ему мало! Этак он и нас съест!»

Влез пан Коцкий на стол и стал есть так, что за ушами трещало. А как наелся, то так прямо и растянулся на столе. А кабан лежал возле стола в хворосте, да комар как-то укусил его за хвост, а он и крутнул хвостом; кот же думал, что это мышь, да туда, да кабана за хвост!

Кабан схватился да наутёк! Пан Коцкий испугался кабана, вскочил на дерево да полез туда, где медведь сидел. Медведь как увидел, что кот лезет к нему, полез выше по дереву да так высоко залез, что и дерево не выдержало, — так он вниз и упал — гуп!.. — да прямо на волка, чуть не раздавил беднягу. Как схватятся они, как зададут стрекача — только их и видели, а заяц также за ними — забежал неведомо куда... А потом сошлись все да и говорят:

— Вот, такой маленький, а чуть-чуть нас всех не съел!

Пан Коцький

 

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, — нехай краще в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав.

Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:

— Що ти таке?

А він каже:

— Я — пан Коцький.

Лисичка й каже:

— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.

А вона йому:

— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, — та й кажуть:

— А зготуймо обід!

І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:

— Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже:

— А я піду по буряки і картоплю.

Ведмідь:

— А я меду принесу на закуску.

Заєць:

— А я капусти.

От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:

— Я не підбіжу, як доведеться тікати.

Кабан:

— А я теж неповороткий.

Вовк:

— Я старий уже і трохи недобачаю.

Тільки зайчикові й приходиться. Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:

— А чого ти прийшов?

Він і каже:

— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.

А вона йому:

— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Прибігає зайчик назад та й хвалиться:

— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже:

— Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..

А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»

Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі.

А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!

Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.

Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка, — мало не роздавив сердешного.

Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:

— Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

Комментарии закрыты.