Охотник

Охотник

 

Как часто говорят в делах: ещё успею.

Но надобно признаться в том,

Что это говорят, спросяся не с умом,

А с леностью своею.

Итак, коль дело есть, скорей его кончай,

Иль после на себя ропщи, не на случай,

Когда оно тебя застанет невзначай.

На это басню вам скажу я, как умею.

 

Охотник, взяв ружьё, патронницу, суму

И друга верного по нраву и обычью,

Гектoра, – в лес пошёл за дичью,

Не зарядя ружья, хоть был совет ему,

Чтоб зарядил ружьё он дома.

«Вот вздор!»  он говорит:  «дорога мне знакома,

На ней ни воробья не видел я родясь;

До места ж ходу целый час,

Так зарядить ещё успею я сто раз».

Но что ж? Лишь вон из жила

(Как будто бы над ним Фортуна подшутила),

По озерку

Гуляют утки целым стадом;

И нашему б тогда Стрелку

Легко с полдюжины одним зарядом

Убить,

И на неделю с хлебом быть,

Когда б не отложил ружья он зарядить.

Теперь к заряду он скорее; только утки

На это чутки:

Пока с ружьём возился он,

Они вскричали, встрепенулись,

Взвились и – за леса верёвкой потянулись,

А там из виду скрылись вон.

Напрасно по лесу Стрелок потом таскался,

Ни даже воробей ему не попадался;

А тут к беде ещё беда:

Случись тогда

Ненастье.

И так Охотник мой,

Измокши весь, пришёл домой

С пустой сумой;

А всё-таки пенял не на себя, на счастье.

Мисливець

 

Не раз ми чуємо: ще встигну, час я маю.

Та знаймо, що такі слова

Людині щоразу не розум навіва,

А лінощі без краю.

Отож, як діло є, мерщій його кінчай

І виправдань собі ніяких не шукай,

Коли прогавиш час — на себе нарікай.

Для прикладу я вам сказати байку маю.

 

Стрілець рушницю взяв, патронницю й сакви

І друга вірного по вдачі та звичаю,

Гектора, та й пішов до гаю,

Рушниці ж не набив, з дурної голови,

Хоч радили зробить це вдома.

«Дурниці! — мовив він,- дорога нам відома,

На ній і горобця ніколи не знайти:

До місця ще годину йти,

Навіщо ж набивать без жодної мети!»

Та тільки він із хати

(Фортуна із людьми, бач, любить жартувати)

По озерцю

Качки гуляють цілим стадом;

От нашому б тоді Стрільцю

Було з півдюжини зарядом

Убить

І цілий тиждень їсти й пить,

Коли б устиг в свій час рушницю він набить.

До ладівниці він, та хитрощі людини

Зна рід качиний!

Тож поки там вовтузивсь він,

Вони із криком піднялися

Та, ніби рівний шнур, за гай і подалися,

І зникли в синяві долин.

Даремне по лісах Мисливець наш тинявся,

Там навіть горобець йому не попадався.

В додаток бід отих

Ще й дощ застиг

У полі.

Отож вернувся в дім

Він мокрим ніби хлющ, сумним,

Та ще й з нічим, —

А нарікав, однак, лиш на недобру долю.

 

Переклад Максима Рильського

Реклама

Недавние Посты

Реклама

Комментарии закрыты.